20 травня 1985 року в Радянському Союзі стартувала наймасштабніша (хоч і короткострокова) антиалкогольна кампанія. Саме в цей день 35 років тому Президія Верховної Ради УРСР прийняла указ „Про заходи з посилення боротьби проти пияцтва та алкоголізму, викорінення самогоноваріння”. Антиалкогольна кампанія була прямо пов’язана з постаттю Михайла Горбачова, який прийшов до влади за кілька місяців до її початку.
Алкоголь в СРСР відігравав досить значне місце в житті багатьох радянських громадян. На це було чимало причин: відсутність міцних морально-етичних принципів у атеїстичній державі, менталітет багатьох слов’янських народів, еталонність пролетарського життя (хоча в радянській пропаганді алкоголь не був офіційним його атрибутом, проте на практиці серед робітничого класу алкоголізм був досить поширеним); загальна сірість життя і зубожіння населення тощо. На проблему алкоголізму в Радянському Союзі звертали увагу ще з 1918 року, проте жодних масштабних і справді дієвих заходів запроваджено не було.
Найбільш відомою стала антиалкогольна кампанія, що розпочалася в роки Перебудови. Влада намагалася боротися з проблемою алкоголізму шляхом низки директив: заборонялося продавати алкогольні напої до 14 години дня і після 19-ої вечора; в Бессарабії, Молдові, Криму та інших регіонах Союзу вирубувалися виноградники; посилювалася відповідальність за розпиття алкогольних напоїв у парках, скверах, потягах, а особливо на робочому місці. Через профспілки було дане розпорядження боротися з “алкогольними звичками” робітників.
Вся кампанія активно супроводжувалася різноманітною рекламою тверезості та засудженням пияцтва, найперше, як нездорового способу життя. Контроль держави над культурною сферою дав можливість досить швидко втілити в життя розпорядження влади. Картини, кінострічки, література – кругом був помітний вплив антиалкогольної кампанії.
Радянське керівництво досить оптимістично звітувалося про результати боротьби з алкоголізмом. Найперше, наводилася статистика суттєвого зниження обсягів проданого алкоголю, а також відмічалося помітне падіння рівня злочинності (приблизно на третину). Проте справжні результати кампанії були явні вже в 1990-і, коли обмеження були зняті і рівень як алкоголізму, так і злочинності перевершив показники до 1985 року. Таким чином, можна стверджувати про неефективність самої кампанії і часткову дієвість заборон виключно в умовах жорсткого контролю, а насправді більшість радянських громадян сприймали антиалкогольні нововведення як абсурдні дії влади,
На жаль, для багатьох українців цей період запам’ятався масовим вирубуванням виноградників і поширення підпільного виготовлення алкоголю. Однак мало хто замислюється над глибшими аспектами проблеми. Антиалкогольна кампанія може схвалюватися багатьма людьми, мотивованими просто засудженням алкоголізму або навпаки – засуджуватися як директивна політика.
СРСР був атеїстичною державою з вкраденою етикою. Комуністи намагалися остаточно викорінити християнство та все, що так чи інакше стосувалося релігійного погляду на світ. Але одночасно, їхні лозунги багато в чому були перекрученим плагіатом деяких християнських цінностей. Декларована етика радянських людей в багатьох аспектах була подібною до традиційних християнських принципів (любов до ближнього, допомога нужденному, цінність дружби тощо).
Але це лише теорія, бо неможливо без християнських засад побудувати свідоме й відповідальне суспільство та втілити в життя теоретичні моральні принципи без християнського фундаменту. Не можливо вирішити проблему алкоголізму, ігноруючи релігійний чинник.
Вдалі приклади боротьби з алкоголізмом (наприклад в Британії в роки Великого пробудження) обов’язково мають включати релігійні аспекти, адже питання алкоголю, як і будь-якого наркотику, лежить, найперше, в духовній площині.
