Арка Дружби народів стане символом гомосексуалістів?

Проте сьогодні з’явилася інформація про суперечливе переосмислення споруди. Голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович в інтерв'ю Інтерфакс-Україна запропонував перетворити арку на символ ЛГБТ. Він прогнозує три можливі сценарії:

«Перший сценарій – повний демонтаж. Другий варіант – залишити все як є, і тоді буде демонтаж примусовий, бо рано чи пізно це зроблять громадяни, як зробили з Леніним. Третій варіант – залишити арку та зробити, як у 2017 році, з неї веселку як символ ЛГБТ чи просто символ веселки над водою».

Дробович заявив, що не бажає демонтажу арки та допускає інші можливі варіанти зміни суті арки, однак зазначає, що лише веселка по-справжньому «переозначає даний об'єкт». Хоча остаточне рішення ще не ухвалено, проте озвучення чиновниками таких суперечливих перспектив виглядає як бажана пропозиція.

Невизначеність довкола арки відкриває дві великі дискусії. Ідея про символ ЛГБТ як «справжнє переозначення об’єкта» зводить нас до хибної дихотомії: якщо ти не підтримуєш сучасних псевдоцінностей з поточного порядку денного Європейського Союзу, значить ти є прихильником імперського «русского міра».

Це оманливе і відверто примітивне трактування ідей, зважаючи на міграцію комунізму на Захід. У розвитку дискусії ми, ймовірно, почуємо про наративи свободи, прав людини і можливості «бути собою» в контексті цінностей, за які воює Україна. Це особливо небезпечно й цинічно, адже згадані цінності неприпустимо ототожнювати із гомосексуалізмом та розладами ідентичності. По-перше, це неправда, адже свобода і права людини — це також атрибути просімейних рухів. По-друге, сьогодні на фронті воюють і навіть віддають свої життя чимало противників ЛГБТ, які у довоєнний час протестували проти тимчасового перефарбування арки у 2017 році.

Друга проблема — це поверхневе і відверто неякісне рішення щодо об’єктів після декомунізації та дерусифікації. ЛГБТ-символ замість металевої арки чи синя рука на постаменті Леніна не відображають українську культуру, традиції чи цінності нашого народу. Натомість вони демонструють бажання влади чи окремих чиновників мімікрувати під тренди, які для України не характерні.

Переосмислення і обладання декомунізованих об’єктів має враховувати незмінність наративу, загальну і глибоку цінність, яка не втратить свій сенс за багато років. Українські міста варті того, щоб їх прикрасили об’єкти, які дійсно презентуватимуть історію та цінності українського народу, нестимуть конструктивний наратив, який буде об’єднувати народ, а не стане приводом чергового  скандалу.