Чого чекати від виборів в Білорусі?

3 серпня 2020 р. \ оновлено 22 лютого

9 серпня у Білорусі відбудуться чергові президентські вибори. В останні тижні перед голосуванням ситуація в наших сусідів стала більш напруженою. Останнім часом ми бачимо багато повідомлень про велелюдні мітинги на підтримку єдиного зареєстрованого опозиційного кандидата — Світлани Тихановської. 30 липня на мітинг в Мінську зібралися за різними оцінками від 35 до 60 тисяч людей, що є дуже великим показником для Білорусі. Чимало людей радо вітають підняття опозиційних настроїв, які проявляються в подібних акціях, однак оцінка цих подій потребує більше виваженості й контексту.

Цьогорічна кампанія мала бути спокійною і її результат очікувався прогнозований і аналогічний до п’яти попередніх виборів президента. На початку року опозиція не змогла домовитися про об’єднання, а тому реального конкурента Лукашенку спочатку не було видно. Проте пандемія COVID-19 внесла свої корективи і чинний президент стрімко втрачав популярність.

Зараз різна інформація надходить стосовно справжньої підтримки чинного лідера держави. Хоча багато років при владі він тримав статус «незамінного президента», однак за останні місяці його рейтинг помітно просів. Хоча з огляду на відсутність об’єктивної соціології, про точні цифри говорити важко, проте підтримка Лукашенка наразі безпрецедентно мала (значною мірою через реакцію влади на пандемію). Найбільше це помітно в інтернет-опитуваннях (в голосуванні «Нашай нівы» чинного президента підтримують лише 3% громадян). Звичайно, це не репрезентативне дослідження, однак воно свідчить про електоральні вподобання людей, які черпають інформацію з мережі, а не державних ЗМІ.

Інтернет-агітація стала одним з базових методів поширення інформації з критикою влади. Це характерно для авторитарних держав, в яких влада контролює телебачення Хоча і попередні передвиборчі кампанії супроводжувалися активізацією опозиційної агітації в інтернеті, проте в 2020-му «битва» телебачення проти інтернету стала ще запеклішою.

На початку літа найбільшу підтримку серед опозиційних політиків мали троє потенційних кандидатів: Валерій Цепкало — дипломат і чиновник, що розвивав ІТ-галузь; Сергій Тихановський — ютюб-блогер, який на своєму каналі висвітлював життя в Білорусі (включно із свавіллям чиновників); Віктор Бабарика — білоруський банкір і політик, багато років був головою правління «Белгазпромбанка».

Інтрига почала зростати після розгортання чергових політичних переслідувань та арештів потенційних кандидатів: блогера Сергія Тихановського, опозиціонерів Миколи Статкевича та Павла Северинця — всіх, хто потенційно міг вивести на вулиці людей. Подібна доля спіткала і Валерія Цепкала та Віктора Бабарико. Причини арештів були різними: від несплати податків до участі в «незаконних» масових зібраннях.

На етапі реєстрації всіх згаданих кандидатів не пропустила ЦВК (частина зібраних підписів була визнана «несправжньою»). В підсумку замість незареєстрованого Сергія Тихановського кандидатом в президенти пішла його дружина Світлана, яка в останній момент подала документи в ЦВК та підписи громадян, що її підтримують (як, не дивно, «несправжніми» їх не визнали).

Наразі склалася ситуація, коли конкуренцію Олександру Лукашенку складають технічні кандидати, а з справжньої опозиції — лише Світлана Тихановська. Довкола останньої об’єдналися керівник передвиборчого штабу Віктора Бабарики Марія Колеснікова та дружина Сергія Цепкала Вероніка. Чимало вітчизняних медіа досить оптимістично висвітлюють діяльність «жіночої опозиції» як шансу на зміну влади вперше за кілька десятиліть, проте постать Тихановської як потенційного президента є досить суперечливою.

Найперше, варто звернути увагу на той факт, що вона не була готова до кампанії і не планувала балотуватися. Тихановська стала кандидатом лише тому, що її чоловіку відмовили. З огляду на це, говорити про готовність очолити державу не доводиться. З цього випливає наступне: у Тихановськоої немає чіткого плану розбудови держави, вона не говорить конкретики і не відомо, чи має взагалі позицію щодо багатьох питань. Наразі є небезпека, що білоруські виборці можуть повторити помилку українських, які голосували за кандидата без досвіду і програми дій, які, не маючи достатньої поінформованості, проектували на свого обранця власні очікування.

Та одночасно, не можна сказати, що опозиція, представлена жіночим тріо — це «чиста дошка». Для патріотичних білорусів, як і для українців, важливим критерієм опозиціонера є його бачення державних відносин зі східним сусідом. Трьох жінок, які стали обличчями цієї кампанії (включно з Тихановською) важко назвати національно орієнтованими фігурами. Більшою чи меншою мірою вони є виразниками ідеї збереження міцних політичних і культурних зв’язків з Росією.

Та найбільш проросійським кандидатом на цих виборах міг стати Віктор Бабарико, керівник штабу якого об’єдналася із Світланою Тихановською. Бабарико багато років очолював «Белгазпромбанк», а отже був призначений на посаду в Білорусі «Газпромом». В свою чергу чоловік зареєстрованого опозиційного кандидата Сергій Тихановський теж мав сумнівні приводи. Близько тижня того його внесли в українську базу «Миротворця» за незаконне відвідування Криму після окупації та деякі явно проросійські висловлювання в мережі.

Цієї неділі ми дізнаємося результати голосування в Білорусі. Попри ріст опозиційних настроїв, заміна Лукашенка не виглядає вірогідною з огляду на негативну традицію відсутності прозорого підрахунку голосів. Однак не меншою проблемою є вибір без вибору. Цього року ЦВК Білорусі не зареєструвала кандидата, який представляв би чітку національну пробілоруську позицію з конкретними планами посилення суверенітету, відродженням національної культури (найперше, послідовної підтримки мови) та прозахідною орієнтацією.