22 січня 2020 р. \ оновлено 22 лютого

Щороку 22 січня Україна відзначає День соборності. Cвято єдності має досить символічну історію: цього дня 1919 року проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки. Тоді вперше за кілька сотень років майже всі українські етнічні землі були об’єднані в межах однієї держави.

Формування великих європейських імперій розділило Україну. Проте ідея єдності не одне століття обговорювалася в колах українських громадських діячів та митців. Післявоєнні кризи в імперіях дали можливість не лише зрушити європейські кордони, але й домогтися незалежності для багатьох народів.

В 1917-1918 роках доволі швидко формуються Українська Народна Республіка на землях колишньої Російської імперії та Західноукраїнська Народна Республіка, яка постала на місці Австро-Угорщини. Але голова Української Національної Ради Євген Петрушевич досить скептично поставився до ідеї об’єднання, аргументуючи це можливою загрозою втратити незалежність Східної Галичини, адже в “14 пунктах” Вільсона не передбачалося зміщення “російських кордонів”.

Проте в обох республіках знайшлося чимало державників, які розуміли необхідність єдності заради формування об’єднаної України як держави українського народу. З цією метою в 1918 році розпочалися перемовини представників ЗУНР спочатку з урядом гетьмана Скоропадського, а потім і з Директорією. В підсумку було узгоджено дату єднання – 22 січня.

Цього дня після недільних богослужінь опівдні зібралися тисячі людей на Софіївській площі, де було проголошено злуку. Один із членів Директорії Федір Швець урочисто проголосив: “…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка…” Після урочистостей в центрі Києва пройшов військовий парад, який приймав полковник Євген Коновалець.

Хоча подальші події, зокрема більшовицька агресія, завадили збереженню єдності України, проте ця ідея продовжувала жити в серцях та умах мільйонів українців. Не випадково, що в січня 1990 року сотні тисяч людей об’єдналися в “живий ланцюг”, яким поєднали Київ, Львів та ще кілька міст Галичини. Споглядаючи ці події з ХХІ століття, можна підсумувати, що це було дуже символічно, адже свідчило не лише про згадку подій 1919 року, але й стало передвісником незалежності України.

Сьогодні ми переживаємо непрості часи і питання єдності актуальне як ніколи. Та не менш гостро стоїть питання довкола чого нам об’єднуватися. За сотні років українські науковці, мислителі й митці зібрали достатньо доказів і аргументів на користь нашої національної унікальності, що й лежить в основі незалежності.

Не менш важливим єднаючим фактором може бути релігійна приналежність українців. Попри поліконфесійність та традиційну різноманітність церков, всіх нас об’єднує віра в Христа, яка для багатьох народів стала надійним фундаментом. Та в будь-якому випадку це все натурально вплітається в поняття “вічних цінностей”, які включають все те, без чого не зможе жити нація: патріотизм, віра, честь, сім’я…