6 липня 2019 р. \ оновлено 22 лютого

6 липня 1415 року увійшло в історію як дата страти на вогнищі відомого чеського проповідника, національного героя і реформатора Яна Гуса.

За століття до Реформації в Німеччині вже були помітні перші «дзвіночки» прийдешніх зрушень. Поширення ідей Гуса, чеського релігійного діяча й ректора Празького університету, та подальші гуситські війни стали першим, хоча й локальним серйозним викликом для папської влади.

Вчення Яна Гуса було революційним для свого часу, хоча й не таким вже оригінальним. Чеський проповідник надихався роботами іншого англійського передвісника Реформації Джона Вікліфа, що свідчить про глобальність проблем тодішньої католицької церкви. Вимоги і реформи, запропоновані Гусом, були досить радикальними для свого часу: скасування плати за таїнства (хрещення, вінчання); припинення продажу церковних посад; визнання Слова Божого пріоритетнішим над волею Церкви. Також його вчення містило деякі соціальні та навіть політичні аспекти: влада, що порушує Божі заповіді, не може бути визнана від Нього; власність повинна належати справедливим; несправедливий багатій є злодієм; кожен християнин має шукати правду, навіть ризикуючи добробутом, спокоєм і життям.

Реакція на викриття і критику католицької церкви з боку останньої була однозначною. Для надання пояснень (а фактично суду) Яна Гуса викликали в німецьке місто Констанц, де в 1414 році проходив церковний собор, на якому мали покінчити з розколом в католицькій церкві (на той час одночасно діяли троє пап) та поширенням єретичних вчень (до яких духівництво відносило і вчення Гуса). Його візит на собор завершився звинуваченнями в єресі та ув’язненням в домініканському монастирі до подальшого розгляду справи.

Ян Гус не очікував настільки категоричної та різкої позиції духівництва. Він сподівався мати можливість висловитися на болючі для суспільства теми та подискутувати у випадку відхилення своїх пропозицій. Але навіть ув’язнення не стало для Гуса перешкодою для написання творів: в цей час він пише серію богословських праць, зокрема «Про покаяння», «Про любов до Бога», «Про трьох людських ворогів», «Про смертний гріх», «Про шлюб».

Попри однозначно негативну оцінку церквою його вчення, Ян Гус мав величезну підтримку в Чехії й за нього заступився навіть король Сигізмунд Люксембург, котрий вимагав відкритого та прозорого суду. Однак навіть монарше заступництво не врятувало реформатора. Суд над ним відбувався в червні наступного року. Тоді Гус відкрито заявив: «Доведеної єресі ніколи не виголошував, не тримав і не стверджував», та вимагав надати докази його єретичності на основі Святого Письма. Проте собор не взяв до уваги слова проповідника і 6 липня був виголошений вирок: страта через спалення на вогнищі, якщо він не зречеться своїх поглядів. Друзі Яна Гуса намагалися переконати його в зреченні заради збереження життя, проте сам реформатор знову і знову наполягав, що його вченні аж ніяк не може бути єрессю.

Дорогою до місця страти він співав пісень та продовжував переконувати людей, що його вчення – це не єресь. Перед безпосереднім спаленням Яну Гусу в останній раз запропонували зректися його слів, проте він виголосив свої останні передсмертні слова: «Яких же помилок мені зректися, коли я ніяких не визнаю за собою. Закликаю Господа в свідки, що не вчив і не проповідував того, що посвідчили про мене кривосвідки. Головною метою моєї проповіді та всіх моїх творів було відвернути людей від гріха. І в цій істині, яку я проповідував згідно з Євангелієм Ісуса Христа і тлумаченням святих учителів, я сьогодні радісно хочу померти». Після цих слів багаття було запалене і Яна Гуса стратили.

Однак його смерть дала тільки початок гуситським війнам між прихильниками й противниками його вчення. А вже через 102 роки Мартін Лютер прибив свої 95 тез до Віттенберзької Замкової церкви, що стало приводом до розгортання Реформації в Німеччині та по всій Європі.