День миротворця: що потрібно знати про «блакитні шоломи» у 2024 році?

29 травня 2024 р. \ оновлено 29 травня

Щорічно 29 травня світ відзначає Міжнародний день миротворців ООН. Він мав би служити нагадуванням про важливість міжнародних зусиль з підтримки миру і безпеки у всьому світі, однак історія миротворчих зусиль ООН переповнена невдачами, зловживаннями та невиконанням поставлених перед організацією задач.

Після Другої світової війни світ зіткнувся з численними конфліктами й новими війнами. У 1945 році була створена Організація Об'єднаних Націй (ООН) з метою запобігання війнам і підтримки миру. Проте вже в перші роки свого існування вона зіткнулася з потребою створення нового механізму для вирішення конфліктів, адже реальність демонструє, що дипломатичні заходи не універсальні. 

Перша миротворча місія була створена 29 травня 1948 року під назвою Організація ООН з нагляду за перемир'ям (UNTSO) для спостереження за перемир'ям між Ізраїлем і його арабськими сусідами. Ця історія лягла в основу проголошення 29 травня Днем миротворця у 2002 році.

Ідея міжнародної військової сили: яка б зупинила агресорів, виглядає дуже гарно лише в теорії. Практика її втілення значно складніша та контроверсійна, адже досвід залучення «блакитних шоломів» продемонстрував жахливі промахи, які десятиліттями дискредитували ідею миротворці ООН і саму організацію.

Одним із найяскравіших провалів миротворців ООН був геноцид в Руанді 1994 року. Вони не змогли запобігти винищенню 800 тисяч тутсі внаслідок неправильної оцінки ситуації та обмеженого мандату миротворчої місії. Також миротворці не змогли захистити понад 8 тисяч боснійських мусульман у "безпечній зоні" в Сребрениці, яку захопили сербські війська у 1995 році. Недостатнє озброєння і політичні обмеження спричинили неспроможність діяти ефективно.

Ще можна згадати невдалі місії в Конго (1960-1964), Сомалі (1992-1995), Гаїті (2004-2017), Судані (з 2007 року і донині), Кот-д’Івуарі (2004). Миротворці ООН багаторазово ставали фігурантами розслідувань насилля проти цивільного населення, зґвалтувань (найгучнішою була історія з місією MINUSCA у Центральноафриканській Республіці), фінансових маніпуляцій тощо.

Не менш суперечливою є процедура та умови формування місій «блакитних шоломів». Створення такої місії, її склад і цілі мають бути схвалене Радою безпеки ООН, до складу якої входять Росія та Китай. Це одна з причин, чому не варто очікувати успіху миротворчості ООН, коли агресором у війні є член Радбезу чи його близький союзник.

Після початку російської агресії у 2014 році українські політики (включно з тодішнім президентом Порошенком) пропонували введення військ ООН для виконання Мінських домовленостей, контролю за окупованим Донбасом чи бодай кордоном з Росією. Проте цей сценарій мала підтримати сама Росія, а також він потребував значних змін українського законодавства. Повномасштабне російське вторгнення — ще масштабніша загроза і наразі немає ймовірності залучення миротворців чи розв’язання війни завдяки діяльності ООН.