12 січня 2022 р. \ оновлено 22 лютого

Цього дня 1729 року народився Едмунд Берк — публіцист, член британського Парламенту і батько теорії консерватизму. Він був одним з перших критиків Французької революції, що не підтримував абсолютизм.

Едмунд Берк походив з різноконфесійної ірландської родини (батько —протестант, мати — католичка). Він пішов шляхом батька і став вірянином Ірландської (протестантської) Церкви. Навчався у школі квакерів і Дублінському Триніті Коледжі, а тому його академічна діяльність була тісно пов’язана з релігією і філософією.

У грудні 1765 року Берк увійшов до палати громад британського Парламенту як депутат від Вендовера. Йому належить провідна роль у дискусії щодо конституційних обмежень виконавчої влади короля. Берк активно виступав проти необмеженої королівської влади, підтримував розширення можливостей народу впливати на політику, а також був послідовним захисником вільного ринку, доєднавшись до парламентарів, які виступили проти торговельних обмежень і невиправданого мита.

В період Американської революції та війни за незалежність Едмунд Берк висловлювався за мирне врегулювання та можливості поступок в правах колоній. Його пропозиції включали розв’язання конфлікту через усунення об’єктивних причин протистояння, однак ці ідеї не знайшли достатньо підтримки у Великобританії.

Едмунд Берк був глибоковіруючою людиною і надавав релігії визначальне місце в розвитку народів. Хоча сам був протестантом, але до католиків ставився з повагою та захищав релігійний плюралізм. Він стверджував, що оскільки Церква була «збудована з міцної та стабільної матерії Євангелії свободи», їй нема чого боятися дозволяти іншим християнським групам поклонятися, як вони бажають.

Берк визначав християнство умовою суспільного прогресу, об’єднавчим фактором, що виховує і збудовує громадянське суспільство. На відміну від континентальних лібералів, Едмунд Берк вважав церкву природним і невід’ємним інститутом здорового суспільства. Він різко засуджував антирелігійні заходи французьких революціонерів та передбачав згубні наслідки відмови від католицизму у створенні божевільних культів, адже духовні потреби людини завжди знайдуть вияв (що й сталося, коли французи почали буквально поклонятися «богині розуму» в конфіскованому Нотр-Дамі).

Деякі британські мислителі підтримали Французьку революцію як повстання проти абсолютної монархії, однак Берк відразу побачив у ній вияв охлократії і дикунства. У 1790-му через рік після початку революції він пише свої «Роздуми про Французьку революцію». Це невеликий за обсягом твір, у якому автор торкається глибинних причин, методів і можливих наслідків французького повстання. Він порівнює англійській французький досвід і робить висновок, що Французька революція є деструктивною за своєю суттю і ціннісно різниться з англійським антиабсолютистським рухом.

Берк робить прогноз щодо подальшого безладу у Франції і нездатності побудувати державний лад, подібний до англійського. Цей твір є якісною аналітикою тогочасного політичного становища. Його унікальність визначається насамперед непопулярністю скептичної оцінки (чимало англійських інтелектуалів розглядали французьку революцію подібно до українських патріотів, які радіють, споглядаючи антиросійські настрої в сусідніх державах) і правдивістю зазначених прогнозів.

Едмунд Берк Написав ще багато творів на захист християнства громадянського суспільства. Він є важливою персоною європейську політичної традиції чудовим аналітику людиною цілісного світогляду.