6 січня 1846 року утворено Кирило-мефодіївське братство

6 січня 2021 р. \ оновлено 22 лютого

6 січня 1846 року є датою заснування Кирило-мефодіївського братства — унікального товариства української інтелігенції, що проіснувало менше півтора року, але мало величезний вплив на українське національне відродження ХІХ століття. Назва братства була посиланням на християнських діячів IX століття Кирила і Мефодія, що відомі як творці слов’янської писемності.

Учасники братства — переважно освічені люди, що навчалися чи працювали в Київському та Харківському університетах. Серед них були видатні культурні діячі України: історик та етнограф Михайло Костомаров; поет і художник Тарас Шевченко; письменник і етнограф Пантелеймон Куліш, науковець-правник Микола Гулак та інші (всього 13 членів).

Утворена ними організація не була публічною і тим паче зареєстрованою, проте мала мету й програму, вміщену в праці Михайла Костомарова «Книга буття українського народу». Загальна ідея, що пронизувала її, — це християнська мораль, панславізм і автономізм для слов’янських народів, які не мали самостійності.

Але в методах досягнення автономії та у формі співіснування слов’ян братчики мали суттєві розбіжності. Так, одні вважали республіканізм найбільш бажаною формою суспільного устрою, а інші допускали існування монархії. Найбільш послідовним прихильником республіки був поет Георгій Андрузький. Він спирався на американський досвід, який сподівався сполучити зі слов’янськими реаліями та навіть написав «Начерки Конституції Республіки» для бажаної держави слов’ян (яка, щоправда, не повинна була включати Росію). В його теорії це мало оформитися в багатонаціональну слов’янську федерацію. Більш помірні погляди мали Михайло Костомаров і Пантелеймон Куліш, які сподівалися на реформування і демократизацію Російської імперії.

Розбіжності були й у рівні радикалізації спротиву. Наприклад, Тарас Шевченко був прихильником загальнонародного повстання для скасування кріпацтва, натомість Костомарову ближче були мирні і поступові дії.

Амбітні плани братчиків недовго залишалися таємницею і досить скоро їх діяльність привернула увагу російської влади. Причиною розкриття організації став донос одного зі студентів Київського університету. Це повідомлення було розглянуте сумнозвісним «Третім відділом», що займався викриттям політичних противників влади.

Всі члени Києво-Мефодіївського братства арештовані навесні 1847-го та перевезені до Петербурга. Їх покаранням стали різні терміни ув’язнення та заслання (від 1 року до 10 років заслання для Шевченка). Сподівання деяких учасників організації на реформування і демократизацію Російської імперії були безнадійно наївними, бо ця держава все ще жила самодержавством.