28 квітня 1947 року – початок операції “Вісла”

28 квітня 2020 р. \ оновлено 22 лютого

28 квітня 1947 року комуністи в Польщі почали втілювати в життя план переселення українців, відомий як операція “Вісла”.

Після того, як Червона Армія відтіснила німецьку на Захід, радянські керівництво вже традиційно взялося за освоєння “звільнених” земель. В Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Румунії та Югославії досить швидко постали комуністичні маріонеткові уряди, що підтримувалися Москвою. Як і в 1939-му основні завдання “радянізації” були покладені на НКВС та інші силові структури, які наплодили своїх аналогів в інших країнах. Ще до нацистської окупації комуністи зіштовхнулися з чималим спротивом, організованим національно-визвольним українським рухом і протягом наступного десятиліття намагалися придушити повстанський рух різними методами.

По завершенню війни радянська присутність в державах Східної Європи дозволила вирішувати національні питання традиційними для СРСР методами на всій контрольованій комуністами землях. Однією із таких “проблем” було компактне проживання українців на території Польщі у прикордонних з Радянським Союзом територіях. Враховуючи ще активну діяльність УПА, комуністичні уряди домовилися про «остаточне розв’язання української проблеми в Польщі» шляхом примусового відселення українців.

Ця кампанія розпочалася із постанови Політбюро ЦК ПРП від 28 березня 1947 року, що стала наказом переселити українців і змішані родини на повернені території (передусім північну Пруссію), не утворюуючи компактних груп і не ближче, ніж 100 км від кордону. Таким чином був затверджений план операції “Вісла”, реалізація якого розпочалася рівно за місяць.

28 квітня польські дивізії під керівництвом новопризначеної комуністичної влади разом із чехословацькими військами та силами НКВС розпочали насильницький масовий вивіз українців із регіонів їх компактного проживання. Відповідно до лояльності щодо комуністичної влади населення поділили на три категорії: групи А, В і С. Частину українців (група А), що підозрювалися у зв’язках з повстанцями разом із родинами відправляли прямо у концтабори (таких в’язнів було до 4 тисяч).

Депортація проходила в три етапи, але більшу частину українців вивезли ще влітку. До липня 1947-го насильно було переселено близько 140 тисяч українців із Лемківщини, Холмщини, Підляшшя та Надсяння у північні та західні регіони Польської Народної Республіки. До грудня їх кількість збільшилася ще на 10 тисяч.

Операція “Вісла” – це один із численних епізодів грубого порушення комуністами прав людей. Тисячі українців були позбавлені дому, власності, можливості ходити до греко-католицької церкви та інших прав. Урядовим декретом від 27 серпня 1949 року вони позбавлялися землі та майна, що залишилося на території, звідки вони були виселені.

На польських територіях, де проживали українці, остаточно ліквідовувалися всі ознаки їх культурного та національного життя. Насильницьке переселення супроводжувалося знищенням на попередніх місцях проживання українських початкових шкіл, культурних установ, а також греко-католицьких парафій (після війни УГКЦ комуністи взагалі ліквідували).

Масові насильницькі переселення – типова політика комуністів і подібні спецоперації зі зміною демографічного складу населення були звичною практикою. Татари, чеченці, українці, німці, угорці, болгари, фіни і багато інших народів, представники яких проживали в СРСР, зазнали насильницьких депортацій всього народу чи його частини. З одного боку, це нерідко були каральні операції чи депортації з метою “запобігання колаборації”, а з іншого – цілеспрямована політика замішування народів, стирання їх національних ознак та об’єднання їх в так званий “радянський народ”. Маріонеткові комуністичні уряди в Східній Європі хоча й поступалися своїм московським керівникам в масштабах насильницьких операцій, однак за сприяння останніх були готові повторювати їх досвід.