Від Батурина до Ізюма: в річницю розстрілів у Сандармоху згадуємо історію кремлівських злочинів

28 жовтня 2022 р. \ оновлено 22 лютого

27 жовтня виповнилося 85 років від початку масових страт політв’язнів в урочищі Сандармох (Карелія). З 27 жовтня до 4 листопада 1937 року чекісти розстрілювали тисячі людей різних національностей, переважна більшість з яких була політв’язнями.

Для України розстріли в Сандармоху мали особливе значення: саме там чекісти винищували нашу національну еліту: письменників, священників, офіцерів армії УНР – тих, хто в незалежній Україні потенційно міг бути основою націєтворення. У сумнозвісному урочищі загинули відомі вітчизняні митці Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Марко Вороний, Валер’ян Підмогильний, професори-історики Олександр Бадан-Яворенко, Сергій Грушевський, Володимир Чехівський, письменник та міністр освіти УНР Антін Крушельницький та багато інших.

У Сандармоху чекісти розстріляли чимало священнослужителів та релігійних діячів. Серед них був і лідер баптистів в СРСР Василь Колесніков, католицькі священники Петер Вейґель, Михайло Вольф, Йосип Карпинський, Йосип Ковальський та інші. Не оминула трагічна доля й отців Української автокефальної церкви Володимира Хуторянського та настоятеля церкви Св. Миколая Дмитра Воскресенського.

Пам’ятний знак у вигляді козацького хреста. Урочище Сандармох, Карелія.

Трагедія розстріляних у Сандармоху — лише частина тривалої і масштабної історії масових страт росіянами своїх ворогів (як політичних опонентів, так і цивільних та військовополонених). Жертвами кремлівського імперіалізму ставали представники різних народів (українці, білоруси, фіни, поляки), яких винищували сотнями тисяч і навіть мільйонами. Пропонуємо сьогодні пригадати деякі епізоди організованих кремлем масових вбивств політв’язнів, цивільних і військовополонених.

Батурин

Історія протистояння між українцями і московитами дуже тривала і її можна відраховувати від спалення Києва Андрієм Боголюбським 1169 року, від монгольської навали чи протистояння з москвою часів Великого Князівства Литовського. Але один епізод епохи козацтва надто сильно врізався в пам’ять нашого народу як каральна операція із знищенням тисяч цивільних саме за спробу отримати незалежність від москви. Мова, звичайно, про Батуринську трагедію.

Після того, як цар Петро І дізнався про спроби гетьмана Івана Мазепи вийти з-під влади московії, до гетьманської столиці були направлені каральні підрозділи Олександра Меншикова. Він запропонував місту капітуляцію, а коли козаки відмовилися, то розпочав підготовку до штурму.

Особливої трагічності наступним подіям додав той факт, що проникнути в укріплену фортецю московським військам допоміг зрадник, який вказав потаємний від у місто. 13 листопада 1709 року ворожі полки проникнули в місто та досить швидко захопили його. Далі розпочалася власне каральна операція: вони вбивали всіх — чоловіків, жінок, дітей, старих.

В ході Батуринської каральної операції загинули до 15 тисяч мешканців гетьманської столиці. Саме місто московські війська піддали грабунку, руйнуванню та по завершенню різанини взагалі підпалили (аналогічний почерк безчинства ми спостерігаємо і в нинішній російсько-українській війні).

Биківня

Меморіал у Биківнянському лісі, Київщина.

Биківнянський ліс під Києвом окутаний зловісною історією 1930-х. Саме тут масово ховали розстріляних жертв «Великого терору». Заповідник у Биківні — територія площею 239 гектарів, яка у 1937 році була передана у відання НКВС «для спеціальних потреб». Такими потребами була утилізація тіл страчених енкаведистами політв’язнів.

Огороджена високим парканом територія стала братською могилою для десятків тисяч ув’язнених з політичних мотивів (такими ставали не лише опозиціонери чи борці за українську незалежність, а буквально будь-хто, кого звинуватили у нелояльності до режиму). Щоночі НКВДисти вивозили сюди сотні трупів, тут хоронили їх в довгих траншеях і це продовжувалося знову і знову. Керував процесом пришвидшених смертних вироків і їх реалізацією начальник внутрішньої в’язниці УДБ НКВС УРСР Іван Нагорний.

Зображення 1: начальник внутрішньої в’язниці УДБ НКВС УРСР Іван Нагорний, відповідальний за розстріли політв’язнів. Зображення 2: Міжнародний центр культури і мистецтв. З 1934 до 1941 року в цій будівлі діяло управління Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) УРСР.

Всього у Биківнянському лісі поховано від 50 до 100 тисяч людей. З них лише 18 500 осіб ідентифіковано. Завдяки дослідженням у Биківнянському лісі злочини радянських спецслужб набули відносного розголосу, проте це лише мала частина від загальної картини репресивних 1930-х. Масові поховання страчених «ворогів народу» також є поблизу багатьох українських міст (Суми, Дніпро, Вінниця, Хмельницький, Івано-Франківськ тощо).

Катинь

Досить відомий масовий розстріл військовополонених за наказом кремля відбувся ще на початку Другої світової війни. Ці події не знайти в офіційній радянській історіографії, але навіть німецька сторона розслідувала страту комуністами польських солдатів 1940-го року як воєнний злочин.

Коли 17 вересня 1949 року Радянський Союз розпочав агресію проти Польщі, кількісна перевага Червоної Армії та натиск Вермахту із заходу спричинили досить швидку капітуляцію Польщі. В результаті цього радянські війська взяли в полон понад 40 тисяч польських солдатів та офіцерів, яких розмістили в Осташковському, Козельскому і Старобільскому таборах.

Меморіал на згадку про катинський розстріл, підніжжя Лисої Гори.

Тривале утримання польських військових у таборах керівництво НКВС вважало недоцільним. Лаврентій Берія запропонував Політбюро «очистити» табори в найпростіший для них спосіб – розстріл захоплених поляків.

Понад 21 тисяча польських солдатів і арештованих більшовиками представників інтелігенції стали жертвами масового розстрілу в Катині та інших містах. Страти продовжувалися з початку квітня до середини травня 1940 року. Наказ розстріляти полонених ухвалило безпосередньо Політбюро ВКП(б) (за поданням Лаврентія Берії), в постанові якого воєнний злочин трактується як «розвантаження таборів».

Після витіснення німецьких військ з території СРСР радянська влада намагалася звинуватити нацистів у катинських розстрілах. Однак в ході Нюрнберзького процесу було швидко доведено непричетність німців конкретно до цього масового вбивства. Разом з цим, міжнародна спільнота не зробила достатньо, щоб покарати справжніх організаторів і виконавців розстрілів, хоча всі чудово розуміли, де треба шукати винного.

Іловайськ

Історія сучасної війни росії проти України містить багато прикладів злочинного і підступного масового вбивства нашах громадян. Однією з таких сторінок стала Іловайська трагедія — розстріл беззбройної колони українського війська, які виходили з оточення під Іловайськом (Донецька область).

Літо 2014 року видалося непростим для українців, проте значні успіхи на фронті наближали гіпотетичну перемогу Києва. Така перспектива підштовхнула кремль до більш рішучих дій і відкритого вторгнення для підтримки угруповань так званих сепаратистів. У 20-х числах серпня становище на фронті для українського війська погіршилося, коли прибуло підкріплення до супротивника від регулярної армії рф.

Віроломне вторгнення нових російських сил призвело до катастрофи на фронті і українському війську довелося відступати із деяких вже звільнених територій, зокрема і з-під Іловайська. 28 серпня було досягнуто домовленість з противником про вихід з оточеного міста, але без зброї.

Однак 29 серпня, коли колони українських солдатів вирушили з оточення, російські війська розстріляли їх, хоча попередньо обіцяли дати можливість безпечного виходу живої сили. За офіційними даними, лише там загинули 366 українських захисників, 429 були поранені і ще три сотні потрапили в полон. Це історія не лише про російську жорстокість і безчесність, проявлену на полі бою через розстріл беззбройних, але і чергове нагадування чого варті будь-які домовленості з противником.

Поховання українських воїнів, розстріляних під Іловайськом, 2014 рік.

Буча, Оленівка, Ізюм…

Після звільнення Київщини від окупантів на початку квітня 2022 року Україні та світу відкрилася правда про масові воєнні злочини окупантів, які вже класифіковано як геноцид. Знайдені тіла сотень вбитих цивільних у Бучі, Ірпені, Гостомелі, Бородянці та інших містах стали першим поштовхом до світового визнання потреби організувати міжнародний трибунал над російськими воєнними злочинцями.

Серед жертв були діти, молодь, люди похилого віку, чоловіки й жінки, військові, цивільні та представники місцевого самоврядування. За свідченням тих, хто вижив, окупанти вбивали кожного, хто проявляв будь-яку нелояльність чи відмовлявся віддавати своє майно мародерам.

Аналогічний почерк злочинів знову і знову відкривався після деокупації населених пунктів на Харківщині вже восени цього року. Особливо вразили братські могили та поховання в лісі під Ізюмом. Як і на Київщині, там жертвами стали цілі сім’ї, включно з дітьми. На багатьох тілах вбитих виявлено сліди тортур.

Масові поховання цивільних у лісі біля Ізюму. Вересень 2022 року.

Росія порушує міжнародне гуманітарне право системно, цинічно і у всіх можливих проявах. Окрім цивільних жертвами стали і військовополонені, вбивати яких заборонено Женевською конвенцією. 29 липня цього року понад 40 українських військовополонених були вбиті в колонії на тимчасово окупованих територіях, ще близько 130 поранені.

Російські терористи намагалися перекинути відповідальність на українську сторону, звинувативши ЗСУ у нібито обстрілі Оленівки. Проте у Збройних силах цю дезінформацію спростували. Про брехню росіян свідчить як аналіз відео в’язниці після пожежі, так і суміжні факти (українських полонених цілеспрямовано звозили саме в Оленівку, а після знищення місця утримання жоден співробітник не постраждав, що вкотре доводить спланованість теракту). За даними української розвідки, виконавцями злочину були найманці з ПВК «Вагнера».

Знищена в’язниця в окупованій Оленівці, де утримувалися українські військовополонені, липень 2022 року.

Описані вище злочини є лише частиною великої історії вчинених кремлем геноцидів. Щоб описати все зло, яке вчинила росія проти своїх сусідів (навіть лише за останні 100 років), не вистачить сторінок найтовстішої книги. Злочини імперської, радянської і неоімперської доби московської держави мають бути визнані світом, а ідеї кремлівського панування засуджені як людиноненависницькі.